Дизельна угода, торг із Путіним і тиск на Україну: Михайло Гончар про задум Трампа

Президент США Дональд Трамп дозволив постачання російського дизелю на американський ринок. У Вашингтоні це пояснюють паливною кризою: мовляв, через удари Сил оборони України по російських нафтопереробних заводах пальне подорожчало, тож ринок потрібно підстрахувати.

Що насправді стоїть за дизельним рішенням Трампа, чи вплине воно на ціни та які наслідки матиме для санкційного режиму, Європи й ударів по російських НПЗ, "ОстроВ" запитав у президента Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерта з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайла Гончара.

- Дональд Трамп дозволив постачання російського дизелю до США. На Вашу думку, чим продиктоване це рішення і які матиме наслідки?

- Тут є кілька аспектів. Річ не в дефіциті дизелю: його в Сполучених Штатах не бракує. Загальновідомо, що США – найбільший виробник і експортер нафтопродуктів. Висока ціна є, але спричинена вона зовсім іншими причинами, а не ударами Сил оборони України по російських НПЗ. До того ж навіть у найкращі часи постачання російського дизелю на американський ринок були епізодичними й невеликими партіями. Погоди вони ніколи не робили і не зроблять.

Це лише вітрина, яку нам демонструють. Трамп намагається вирішити проблему високих цін перед проміжними виборами до Конгресу США 3 листопада. Зрозуміло, що це PR-акція: за нею немає жодного реального процесу зниження цін, бо проблеми в Перській затоці зберігаються. Затока – це не лише нафтовий хаб, як у далекому 1973 році, коли спалахнула глобальна енергетична криза. Тепер це ще й хаб, де виробляються нафтопродукти.

Тож Трамп маніпулює своїм електоратом: фермерами, далекобійниками, тими, хто йому беззастережно вірить. Він сказав, що головна причина дорогого дизелю – Україна, і йому повірять та поаплодують. Сам він колись абстрактно казав: "Я можу вилити будь-яку дурню, а ви мені аплодуватимете". Цьому ядру електорату особливої агітації й не треба.

Проблеми чекатимуть Трампа з іншого боку. Він, особливо своїми заявами поза межами цієї дизельної історії, репозиціонує США у глобальному світі й фактично стає спільником Росії та Китаю, зокрема у війні в Європі, тобто у війні Росії проти України. Його останнє висловлювання, що він не вірить, ніби Росія й Китай допомагали Ірану, – дуже красномовне. Це відчайдушна спроба показати американцям, що він мислить глобально, хоче відірвати Росію від Китаю і що надалі все мають вирішувати троє сильних лідерів. Путін мріяв про "Ялту-2", а Трамп, очевидно, про якусь "угоду Мар-а-Лаго". З цього погляду Трамп робить кроки назустріч Путіну, а той використовує його "путіноманію", щоб тримати його на гачку й не дати запустити каральні санкції за законом Ліндсі Грема.

Тому я переконаний, що ідея дизельної оборудки – це підказка з боку Кремля, десь на треку Дмитрієв–Віткофф: "Ми вам допоможемо". Із економікою глобального ринку нафти й нафтопродуктів ця ідея нічого спільного не має. Але як піар вона працює: Трамп падкий на піар-акції, які возвеличують його як генія, що з будь-якого становища знайде вихід. Йому, схоже, сказали: давай ми допоможемо тобі з дизелем і поправимо твоє становище перед виборами.

- А що Росія отримує натомість?

- Взаємна послуга – тиск на Україну, щоб припинилися удари по НПЗ, де цей дизель виробляється.

Я б навіть розглядав це ширше. Паралельно з'явилася інформація про оборудки навколо активів "Лукойлу". Знову активувалася тема "Північних потоків": мовляв, добре було б їх відремонтувати й запустити хоча б одну нитку, яка вціліла після підривів. Усе це можна розцінювати як хабар Кремля Трампу.

Щодо закордонних активів "Лукойлу", то там, на мою думку, все досить хитро замасковано. Але серед кінцевих бенефіціарів можуть опинитися і родина Трампа через його зятя та доньку, і родина Віткоффа через нього самого та його синів. Арабські шейхи в такій конструкції можуть відігравати маскувальну роль, розмиваючи склад консорціуму. Це дозволяє говорити, що американська сторона нібито лише сприяє домовленостям і нічого більше.

Схожа ситуація з "Північним потоком": з'явився ще один потенційний американський інвестор, Стівен Лінч. Ідея не нова – відновити й постачати до Європи російський газ, але формально американський, з поділом прибутку між росіянами, американцями й "правильними" європейцями на кшталт Шредера та колишнього агента Штазі Варнiга. Знаючи грошолюбство Трампа, це вже не міфічні журавлі в небі на кшталт тунелю під Беринговою протокою, а цілком пристойні для мільярдерів конкретні мільярди. А Трамп і Віткофф – мільярдери, тож вони спокійно клюнули.

- Росія перш за все зацікавлена в припиненні ударів по НПЗ?

- Думаю, це ще не все. Мета Кремля не лише в тому, щоб змусити Україну не бити по НПЗ. Є й військовий вимір: дизельна угода відкриває "вікно" в американських санкціях. З'ясується, наприклад, що Росія просить забезпечити постачання обладнання американського виробництва, яке використовувалося на російських НПЗ і було пошкоджене чи знищене українськими ударами. Без нього запустити пошкоджені установки неможливо. Прямих підтверджень цьому немає, але це вписується в логіку угоди: коли йдеться про мільйони тонн, а не про 300–500 тисяч, треба відновити всі пошкоджені установки. Віцепрем'єр РФ Новак нещодавно заявляв, що все швидко відновлять. А далі на треку Дмитрієв–Віткофф скажуть: "Готові, от тільки потрібно трохи обладнання Honeywell, комплектуючі, каталізатори" для заводів "Лукойлу", "Газпромнафти", "Роснафти". Думаю, ми ще побачимо розвиток цієї історії. Практично щодня відкриваються нові шари можливих домовленостей.

Але, на мій погляд, головне навіть не в цьому. Ми в суєті забуваємо, що в грудні в США, у Флориді, відбудеться зустріч "Великої двадцятки", і Трамп офіційно запросив Путіна. Якщо російський очільник приїде, а з ним Сі Цзіньпін, Трамп покаже: він всемогутній, до нього приїхали, і з цими сильними лідерами він готовий вирішувати глобальні проблеми, тобто поділити світ на три частини. У трампівській уяві це західна пів­куля (доктрина Монро, чи вже "доктрина Донро"), Азія – Китаю, а Європа та весь простір навколо – Росії. Звідси й компліменти: "не вірю, що Росія й Китай допомагали Ірану". Він хоче, щоб обоє приїхали до нього. Про глобальну "угоду Мар-а-Лаго" відкрито не йдеться, але якщо зіставити висловлювання Трампа за останні місяці з "Проєктом-2025" (майже тисячасторінковим "Mandate for Leadership", по суті передвиборчою програмою трампістів), усе це логічно випливає.

- Ви вірите в успіх такого задуму?

- Загалом я не думаю, що все це вдасться реалізувати. Після 3 листопада, на мій погляд, ситуація зміниться. Але Трамп живе у світі, який створив у своїй уяві, і через соцмережі намагається показати, що це і є реальний світ.

- Чи може ця дизельна угода якось вплинути на ціни на дизель у США та світі?

- Ця угода ніяк не може вплинути на ціни. Звісно, ціни коливаються щодня, але зазвичай ідеться про зміни в межах кількох відсотків. А Трамп обіцяє кардинальне зниження. Він же не говорив, що до 3 листопада дизель подешевшає на 2%. Ні. Йшлося про те, що ціна знизиться вдвічі й повернеться приблизно до попереднього рівня - два-три долари за галон. Зараз це близько шести з половиною, у різних штатах по-різному: десь п'ять з половиною, а в Каліфорнії, я дивився кілька днів тому, під 10 доларів. Тож ця російська партія просто смішна порівняно з ємністю американського ринку. Дефіциту пального в США немає, вони його експортують.

Більше того, Трамп мав би дякувати за це від імені американських компаній, зокрема мейджорів: завдяки ударам Сил оборони України вони розширили свою ринкову нішу. Американський дизель пішов до Європи та Бразилії, де торік приблизно половина дизелю постачалася з Росії. А якщо треба наситити американський ринок, то поруч є Канада – це найкраща логістика. Навіщо везти з Росії танкерами, з перевалками, коли все поруч?

Тож коливання цін будуть у межах кількох відсотків. Американець рахує кожен цент, але ефекту, який усі чекають, – щоб замість шести з половиною було хоча б п'ять доларів, – не буде. Глобальний ринок, і особливо американський, має свою інерцію. А в Трампа такі уявлення: він оголосив енергетичне перемир'я між Росією та Україною. Його запитують, чому сторони про це нічого не знають. А він відповідає приблизно так: неважливо, що вони не знають, перемир'я вже оголошено. Він так вважає. Це нагадує старий анекдот про прапорщика, який розписував, як усе знає й уміє. Рядовий питає: "Товаришу прапорщику, а ви можете на ходу зупинити паровоз?" – "Звичайно! Дуже просто: паровозе, стій, раз-два!" Так і тут: ціни, стоп, раз-два.

Тож це піар-оборудка, яку відповідним чином інформаційно супроводжують. Міністр фінансів Скотт Бессент, міністр енергетики Кріс Райт і навіть представник США при НАТО Метью Вітакер фактично транслювали одну тезу: через українські удари по російських НПЗ нібито виникла глобальна дизельна криза.

Звісно, українські удари вплинули на російський паливний ринок. Це факт. Але, по-перше, Росія сама зупинила експорт дизелю. По-друге, російське пальне ніколи не було важливим чинником на американському ринку. Якби США залежали від російського дизелю, тоді можна було б говорити про певний вплив. Але такої залежності немає, і Сполучені Штати продовжують експортувати дизельне пальне.

- Наскільки суттєво ця угода може поповнити російський бюджет?

- Якщо дивитися на угоду так, як вона заявлена, коли мова піде про мільйони тонн, а не про першу партію в 300 тисяч чи другу в 500, то за різними підрахунками максимум до 7 мільярдів доларів. Це не така вже й велика виручка, але відрахування підуть у бюджет війни. До того ж ситуація цим не вичерпується. Трамп може сказати: усе вплинуло позитивно, треба й надалі, щоб російська нафта і нафтопродукти були на глобальному ринку (хоча вони нікуди й не зникали), ми вирішили продовжувати цю добру практику економічної співпраці й налагоджувати довіру. Саме в цьому я бачу головну проблему та виклик, зокрема для американської санкційної системи, яка формувалася за попередньої адміністрації Джо Байдена.

І тут не все райдужно для Трампа: у 2022 році Конгрес США ухвалив закон, який забороняє ввезення російської нафти й нафтопродуктів до США. Тому в Конгресі настрої проти цієї угоди. Крім того, наближається 18 жовтня, коли Трамп має запровадити в дію закон Ліндсі Грема або пояснити Конгресу, чому цього не робить. Тож для Трампа не все складеться просто.

Для Росії це, звісно, плюс: якщо наступного року вона планує понад 200 мільярдів доларів на військові витрати, то кілька мільярдів від дизельної угоди не будуть зайвими. Це те, що потім прилетить нам на голови ракетами й дронами.

З урахуванням усього переліченого, через цю оборудку Сполучені Штати, точніше адміністрація Трампа, переходять у табір ворога. Тепер ми маємо справу з альянсом трьох глобальних гравців: Росії, за якою стоїть Китай, і США в особі адміністрації Трампа. Плюс Північна Корея, Білорусь і той самий Іран, який Трамп нібито переміг, але який зараз відновлює арсенали й виробництво, думаю, за допомоги Росії та Китаю. І, на мою думку, Трамп ще матиме через це чимало проблем.

- Чи може ця угода стати прецедентом для європейських країн? Адже там також можуть замислитися: якщо Трампу можна відновлювати економічну співпрацю з Росією, то чому нам не можна?

- У європейському середовищі є політики, орієнтовані, як і Трамп, на відновлення стосунків із Росією. Але загалом європейці почуваються некомфортно: Трамп їх ігнорує, і вони відчувають, що опинилися в російському "меню" за мовчазної згоди Трампа. Після останньої зустрічі радників з нацбезпеки європейських країн звучали завуальовані фрази, що для вирішення української проблеми Європа мусить іти на економічні й політичні домовленості з Росією. Звучить абстрактно, але неважко зрозуміти, які умови Росії: вони сформульовані у грудні 2021 року – НАТО має відійти на кордони 1997 року, тобто Центрально-Східна Європа має бути нейтральною. Для європейців це дуже чутливо, бо вся риторика Трампа за півтора року після інавгурації спрямована на ігнорування й критику Європи. У нього винні Байден, Україна і Європа.

- Які європейські країни у зоні ризику?

- Звісно, окремі країни можуть виявляти бажання повернутися до співпраці з Росією. Наприклад, Словаччина постійно наголошує, що не збирається ніде воювати й не хоче, щоб її втягували у війну. Відступники в Європі знайдуться. Але більшість країн відчули серйозну небезпеку, зокрема й Німеччина, де вже були не просто показушні польоти дронів, а диверсії та, нещодавно, попередження про підготовку замахів на керівників великих оборонних компаній. Тож я думаю, що станеться не те, чого хочуть Трамп і Путін.

Зростає розуміння, що війна Росії проти України – це війна в Європі й проти Європи, зсередини, а також із зовнішнього фронту, який полягатиме не в танкових колонах на Берлін, як у пропагандистських гаслах, а в розколі європейської єдності. Такі спроби робляться: закликають Німеччину відновити газову торгівлю, а в Німеччині є "Альтернатива", яка за це виступає. Дмитрієв готує масштабний бізнес-форум "Росія – США – Німеччина"; зрозуміло, що з німецького боку там будуть представники АдН та певна частина бізнесу. Але це зовсім не означає, що вся Європа кинеться наслідувати Трампа.

Фактично Трамп займається самопідривом власних позицій, бо його заяви останніх днів, від дизельної угоди до останніх коментарів, суперечать основам американської політики загалом і щодо Європи зокрема.

Приціл Трампа й Путіна може бути і на виборчий цикл 2028 року, коли вибори відбудуться в низці провідних європейських країн: розрахунок на те, що, підтримавши радикалів із проросійською платформою, можна прибрати нинішні правлячі групи. Але в Угорщині вийшло фіаско: здавалося б, Орбана підтримували і росіяни, і американці, і Трамп особисто, і Путін, і Сі Цзіньпін, а вийшло не так. У Німеччині чи Франції, де зараз пророкують однозначну перемогу крайніх правих, усе також може розвернутися зовсім не туди, куди хочеться диригентам із Москви чи Вашингтона.

- Володимир Зеленський повідомив, що під час нещодавнього балістичного обстрілу Києва Україна не отримала попередження від партнерів. У цьому контексті чи не стають українські удари по російських НПЗ розмінною монетою у відносинах зі Сполученими Штатами?

- Так, вони стають розмінною монетою. Для Кремля українські удари по НПЗ дуже болючі. Тому він намагається маніпулювати Трампом, а той піддається цим маніпуляціям з огляду на власні мотиви.

Щодо вчорашніх пусків (12 жовтня, - ред.), то ситуація неоднозначна. Спочатку багато хто подумав, що Трамп уже дав відповідну вказівку й американці навмисно не передали Україні відповідну інформацію. Потім з'явилося пояснення, зокрема від Флеша, що йшлося про ракети С-400, пуски яких не завжди фіксуються. Згодом повідомляли про низьку та щільну хмарність, через яку американські засоби спостереження нібито могли не помітити пуски. З українського боку також пояснювали, що причини з'ясовуються й не варто поспішати зі звинуваченнями на адресу партнерів.

Але тут важливий інший момент. Чому ці пуски відбулися саме зараз? Я не виключаю, що розрахунок був саме на психологічний ефект. Щоб українці подумали, що Трамп дав відповідну вказівку. Кремль добре розуміє, як це працює. Ми з вами не можемо достеменно встановити, чи справді американські засоби не зафіксували пуски, чи зафіксували, але інформацію не передали. Це залишається невідомим. І саме на цю невизначеність міг бути розрахунок, щоб в українському суспільстві виникло відчуття: Трамп змінив позицію і вже почав діяти проти України.

Хоча насправді ми не маємо підтверджень такого сценарію. Але, як у відомому анекдоті: ложечки знайшлися, а осад залишився. Тому й заява президента не додає повної ясності щодо того, що саме відбулося насправді.

- Тобто Україна зараз опинилася перед вибором: продовжувати удари по російських НПЗ чи припинити їх? Адже останнім часом спостерігається певна пауза.

- Удари не відбувалися щодня. Наприклад, у вересні інтенсивність становила приблизно два удари на тиждень. Адже кожну таку операцію потрібно ретельно підготувати. Це не так просто.

Крім того, Трамп увесь час говорив саме про удари по НПЗ, про інші об'єкти він не сказав. Але ж для ураження російської нафтопереробної галузі необов'язково бити безпосередньо по заводах. НПЗ отримують нафту трубопроводами, а її транспортування забезпечують відповідні перекачувальні станції.

Якщо вразити певні перекачувальні станції, нафта просто не надійде на завод. Немає сировини - немає готової продукції. І буквально напередодні цієї паузи ми стали свідками четвертого удару по станції змішування нафти під Самарою.

Тому, думаю, зараз справді може бути певна пауза, але президент України підтвердив, що ми діятимемо дзеркально. Ми ще не особливо били по об'єктах газової промисловості чи електроенергетики; трохи по підстанціях, але грубо кажучи, ми ще не починали, на відміну від них, коли вони б'ють по нас.

Удари по НПЗ були логічні: вони спричиняють паливну кризу, готова продукція коштує дорожче за сировину, і це зменшує доходи. Тому Кремль так роздратувався: удари стали масованими, регулярними, дошкульними. Але можна працювати й по інших об'єктах. Сили оборони, як показують, наприклад, удари по "Вайлдберріз" і "Озону" чи зараз по дата-центрах, знаходять інші болючі точки. Простір Росії великий, є де розгулятися, і все основне в зоні досяжності ударних засобів сил оборони. Інша справа, що нам потрібні потужніші засоби ураження. Адже дронами можна уразити багато об'єктів, але для знищення великих і добре захищених промислових комплексів потрібні серйозніші засоби.